“Я впала на трупи вдало — не розстріляна”
28 вересня 1941 року у Києві з'явилось понад 2 тисячі листівок, у яких всім євреям наказували наступного дня зібратись на Лук'янівській площі. Формальним приводом для цього стали вибухи та пожежі на Хрещатику, яку влаштували НКВС та відступаюча Радянська армія. Пожежу після вибухів німці не могли приборкати майже тиждень. 29 вересня євреїв Києва почали відводити вулицею Мельникова (нині Іллєнка) та Дорогожицькою до Бабиного Яру. Серед людей, яких ввели на розстріл була і Діна Пронічева — акторка лялькового театру. Вона стала однією з небагатьох дорослих, хто вижив при розстрілах у Бабиному Яру.
"Нас вишикували на дуже маленькому піщаному виступі. Я закрила очі, стисла кулаки і напружила всі м'язи й кинулась вниз. До пострілу. Мені здалось що я летіла цілу вічність. Я впала на трупи вдало — не розстріляна", — свідчила Діна Пронічева на київському процесі у 1946-му році.
Опісля німці спустились до урвища та почали добивати всіх тих, хто був ще живий. Один із нацистів побачив, що у Діни немає крові на одязі. Він став на неї однією ногою на груди, іншою — на руку. Вона витримала і промовчала.
“Відразу почали засипати землею. Але я рухатись боялась. Здавалось мені залишилось набрати ще кілька вдихів і задихнутись. І я вирішила — хай краще розстріляють, аніж я відчуваю, що буду живцем похоронена. Я зібралась з останніми силами й вибралась із під землі", — згадувала Пронічева.
“4 місяці горіли люди"
Киянину Олександру Берлянту 41-го було 6 років. Перед тим як нацисти мали зайти у місто, він разом із матір'ю виїхав до Алма-Ати, його батько і бабуся залишились.
“Бабуся відмовилась їхати з нами й сказала: я нікуди не поїду, у 1917-му році німці були в Києві і я пекла їм різні пиріжки. Вони в мене жили й все було добре”, — згадує Олександр Берлянт.
Батька Олександра, Семена Берлянта, який був євреєм, Гестапо схопило у жовтні 41 року. Його відправили до Сирецького концтабору. Звідти у 43-му році його разом з іншими 200 полоненими відправили до Бабиного Яру, де їх змушували, до 15-ти годин на добу, викопувати трупи та спалювати їх. Ось як він свідчив про це під час допитів у НКВС.
“Розгортали ми ями, витягували з них трупи і після цього будували тимчасові печі. Вони будувались таким чином: приносили із єврейського кладовища гранітні пам'ятники, накладали їх навколо ями, на них клали залізні рейки, на які клали металеві сітки. На сітки клали шар дров, а потім клали вириті трупи. Трупи складали висотою 2 - 2.5 метра. Приблизно 300 трупів, а потім їх підпалювали", — розповідав Семен Берлянт.
Чому вбивали євреїв
Всього за словами дослідника історії Києва Михайла Кальницького за два роки окупації у Бабиному Яру вбили понад 100 тисяч людей. Половина із них були євреями, іншими стали зокрема військовополонені, репресовані та партизани різних національностей. Проте саме винищення євреїв — була один із головних пунктів ідеології нацизму.
