Гуморески
Гуморески — невеликі віршовані або ж прозові твори з комічним,
жартівливим сюжетом. На відміну від сатири,
у гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої критики морально-етичних
аспектів людської поведінки. У дотепній
та подеколи парадоксальній формі автор на основі спостережень за людськими
вчинками та поведінкою змальовує різні курйозні події та випадки з життя.
Саме ці події та персонажі, зображені чудернацько, а часом й недоречно, а також
двозначність та навмисно неправильне тлумачення їхніх дій та вчинків, є основою
смішного у гуморесці. Хоча, як і кожна смачна страва, гумореска, окрім свого звичного
гумору, може бути злегка «приправлена» іронією та сатирою.
Окрім фантазії та уяви автора, будь-яка літературна
гумореска живиться також фольклорними джерелами, в яких зосереджено віковий
досвід сміхової культури народу, та ментальними особливостями його
представників. Власне, для української гуморески вплив цих особливостей важко
переоцінити, адже здавна українці славилися своїм вмінням весело та з гумором
трактувати несприятливі умови свого життя, що й стало запорукою значної
популярності та розвитку цього невеличкого гумористичного твору на нашій землі.
Байки
У глибині віків бере свій початок
байка. Як і міф, вона була однією з перших форм художнього мислення. Байки -
це короткі оповідання повчального змісту, на початку, або ж в кінці котрих має
бути сформульований висновок чи головна повчальна думка – мораль.
Кожну байку можна розпізнати за
кількома її яскравими особливостями. Окрім моралі, котра є сигнальним маячком
будь-якої байки, не менш важливою та впізнаваною її особливістю є алегорія.
Тобто, зображення одних предметів та явищ через інші. Саме завдяки цьому
пересічними персонажами у байках виступають тварини, рослини та речі,
через яких байка, наче зі сторони, показує нам нас - людей. Але й самі люди
зрідка також можуть бути персонажами байки - однак лише тоді, коли їхні образи
виступають символами тих чи інших людських рис.
Окрім цього, байку неможливо
уявити без комізму та сатири — її невід'ємних супутників. Адже, як іще краще
можна показати непривабливість деяких людських недоліків, як не зробити їх
смішними в очах читача?
Народні прикмети
Було колись - не могла людина дати собі ради з природою: то дощ йде не тодi, коли просять, а коли косять, то тепло й холод не в пору, то і влiтку трапиться кожуха носити.
Тож, аби вберегти себе від неочікуваної напасті чи прикрої несподіванки, котру може підкинути навколишній світ, людина хотіла не лише його собі пояснити, а й передбачити те, що може статися, аби встигнути до цього підготуватися. Завдяки своїй відмінній спостережливості помітили наші предки, що природа сама пiдказує їм, що і коли вона має намір послати на землю, і навчилися за сьогочасними передвісниками бачити те, що може трапитися завтра. Відтак в кожній місцевості люди з року в рік уважно спостерігали за небесними світилами, стихіями, рослинами, поведінкою та звичками тварин.
Ці спостереження не лише допомогли впорядкувати довколишній світ у чітке знання, а й створили систему передбачень – народних прикмет, які застерігають від небезпеки, допомагають передбачати погоду та врожай, якими будуть весна, літо, осінь та зима. І усе це багатство перевіреного часом знання, яке передавалось з уст в уста, наші предки залишили нам у спадок.
Усна народна творчість
До неоціненних коштовностей фольклору
будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів'я та приказки —
короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з
життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю
народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає
змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й
політику.
У своїй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід
правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки
констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або
засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого
народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і
тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася
віками. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, а основна
відмінність полягає насамперед у тому, що прислів'я є більш розгорнутими, ніж
приказки.
Учням 6-х класів
Народна казка
Народна казка — один із найдавніших жанрів усної народної творчості. Жанр фольклору, казка, що виникає та побутує в народному середовищі. Її головними особливостями є наявність традиційних мотивів, персонажів, словесних виразів, та відсутність достеменно відомого автора. Народна казка є історичною попередницею літературної казки та часто слугує основою для неї.
Народна казка зазвичай існує в усній прозовій формі та передається від старшого покоління молодшому. В ній відображені світогляд, морально-етичні та естетичні принципи, цінності та спосіб життя народу. Народна казка має провідні мотиви (напр. обдурення лиходія, визволення нареченої), усталених персонажів, зачини й кінцівки (напр. «Жили собі дід та баба…», «…жили-поживали та добра наживали»), епітети (напр. красна дівиця, добрий молодець). Її мова повсякденна, без розгорнутих описів, неологізмів. Інколи в казці наявні традиційні вислови, що поєднують одну віддалену подію з іншою (такі як «швидко казка мовиться, та не швидко діло робиться»). Більшість казок народів світу подібні, в той же час мають місцеві особливості, а також відображають індивідуальні риси виконавця.
Індійська народна казка "Фарбований шакал" читати...
Японська народна казка "Момотаро, або Хлопчик - Персик" читати..
"Іссумбосі, або Хлопчик - Мізинчик" читати...
Арабська народна казка "Тисяча і одна ніч" читати...
"Синдбад - мореплавець" читати...
