День пам'яті Героїв Крут

29 січня українці відзначають День пам'яті Героїв Крут. Цього дня прийнято віддавати данину стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як і сьогоднішні воїни ЗСУ, стали на захист української держави від зовнішнього агресора.

Бій під Крутами - як це було

Наприкінці грудня 1917-го більшовицька влада Радянської Росії розпочала відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Її дратувало проголошення Україною незалежності, тому Москвою було створено окремий "український червоний уряд" у Харкові, який оголосив війну незалежній частині держави.

Наступ більшовиків військове командування України очікувало з Полтавського напрямку і відправило туди свіжі та найбоєздатніші підрозділи. Однак атака почалася з іншого боку.

У грудні 1917-го станцію Бахмач на Чернігівщині - важливий залізничний вузол на кордоні УНР і Росії - охороняв загін Першої української військової школи ім. Б. Хмельницького. Б. Хмельницького. На початку 1918 року до них надійшло підкріплення з Києва - 1-ша сотня Куреня студентів Січових Стрільців. Це були студенти Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Т. Шевченка), гімназисти старших класів. Вони зайняли оборону біля станції Крути. Вона розташована між Ніжином і Бахмачем, за 130 км від Києва.

Уранці 29 січня 1918 року більшовики пішли в наступ. За різними даними їх було від 4 до 6-7 тисяч. З українського боку в бою під Крутами брали участь 300-600 бійців. Бій тривав кілька годин: було відбито кілька атак, бойові втрати більшовиків становили до 300 убитих, без урахування полонених і поранених.

105 років тому українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. У той час в Бересті тривали переговори між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки і став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії.

Міжнародне визнання української незалежності – це те, чим завдячуємо героям Крут. Затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, київські юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві, а головне – укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин.

 Мільйони втрачених життів

1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.

Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

Це ім'я вписане в історію людства червоними літерами вічної слави. Це ім'я польської дівчини, яка виділилася серед сотень, а може навіть і тисяч незвичайних людей. Подвиг Ірени Сендлер воістину став символом героїзму під час Другої світової війни.

                                                       Irena Sendler

У грудні 1942 була обрана керівницею дитячого відділу щойно створеної Ради Допомоги Жидам («Жеґоти»). Як працівник Варшавської громадської служби вона мала перепустку до ґетто, де начебто піклувалася санітарно-гіґієнічним станом. Справа втім, що німецька адміністрацію була занепокоєна, що хвороба може швидко розповсюдитися за межі ґетто. У ґетто Ірена носила Зірку Давида на знак солідарності із євреями а також щоб не вирізнятися серед ґеттівскої громади. Маючи вільний в'їзд до ґетто, вона із своїми співробітниками вивозила єврейских дітей, у тому числі немовлят, переважно сиріт.

Під виглядом сантехніка чи зварника Ірена Сендлер часто бувала у Варшавському гетто. Будучи членом підпільної організації, дівчина проникала туди зі шляхетною метою. У своїй великій сумці для інструментів вона виносила на свободу дітей із гетто. Немовлят доводилося присипляти, більш дорослих дітей Ірена ховала у вантажівці під брезентом. Залишилися відомості, що у кузові вантажівки, на якій приїжджала Ірена Сендлер, був собака. Щоб під час операції охорона не почула дитячого плачу або іншого підозрілого звуку, собаці наступали на лапу і він голосно гавкав.

Звичайно, Ірена Сендлер діяла не сама, здійснювати геройські вчинки їй допомагали товариші, такі ж незвичайні люди.

Данні про дітей Ірена нотувала і зберігала у склянці, яку закопувала на дворі. По закінченню війни їй вдалося встановити ідентичність багатьох дітей, але більшість їхніх батьків було страчено.

Разом, Ірена Сендлерова врятувала приблизно 2 500 дітей, у тому числі біля 800 — із Варшавського ґетто. Врятованих дітей вона розміщувала по сиротинцях, у польских сім'ях і в католицьких черниць.

Ірену Сендлер схопили за таємним доносом у 1943 році. Її безжально катували, зламали усі кінцівки, але не зламали її віру в життя. Після нанесення тяжких каліцтв був винесений вирок: «Розстріляти».. Нащастя «Жеґоті» вдалося її врятувати давши хабаря німецьким конвоїрам. Далі протягом війни Ірена Сендлерова продовжувала працювати у підпіллі та рятувати єврейских дітей.

Після війни зазнала також переслідувань з боку Міністерства громадської безпеки. Польщі через те, що співпрацювала із Польским урядом на вигнанні.

Настав довгоочікуваний мирний час, Ірена відшукала дивом уцілілий список дітей і допомогла врятованим хлопцям знайти батьків, якщо ті ще були живі. Деякі з дітей були відправлені до Ізраїлю та Палестини.

Своїх спадкоємців ця жінка, на жаль, не залишила на Землі. Її син загинув на 11-й день після народження.

Ще довгий час подвиг Ірени Сендлер не був визнаний владою, і лише у 1965 році вона отримала звання Праведника світу. Ще через 42 роки її ім'я було в списку Нобелівських лауреатів. Але премія замість жінки, яка врятувала 2500 дітей, дісталася віце-президенту США.

 У віці 98 років Ірена Сендлер померла. Про свій виключний вчинок вона скромно відзивалася: «Кожна дитина, що врятувалася з моєю допомогою, а також за допомогою чудових таємних посильних, яких вже немає в живих, — причина мого існування на землі, але не причина для слави». Все, чого ця незвичайна жінка просила від майбутніх поколінь — пам'ятати жахи минулого і ніколи більше не допустити повторення тієї трагедії.

    Німецькі нацисти страчували українські сім’ї за переховування євреїв, залишаючи сиротами дітей, які за збігом обставин були відсутніми вдома. Це було випробування на людськість, гуманність, яке українські праведники склали на найвищому рівні.

 Історія Другої світової німецько-комуністичної війни показала, що за євреями пішли з життя мільйони українців та інших слов’янських народів.

Книжкова виставка до теми

 День Соборності (день Злуки)

День Соборності України, який відзначається 22 січня, є державним святом, що символізує єдність українських земель та українського народу, присвяченим проголошенню Акту Злуки (об'єднання) Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину незалежну державу у 1919 році. Це свято підкреслює спадкоємність української державності та прагнення до єдиної, суверенної України, що залишається надзвичайно актуальним, особливо в умовах сучасної агресії та боротьби за територіальну цілісність. У 2026 році Україна відзначає 107-му річницю проголошення Акта Злуки. Сьогодні це свято набуло особливого значення як символ незламності та спільної боротьби українців за свою свободу та територіальну цілісність.

 "242 дні незламності"

День пам'яті захисників донецького аеропорту, які тримали оборону 242 дні. Вони стали символом мужності та незламності, за що сам ворог і назвав захисників «Кіборгами», які здатні витримати такі страшні тортури. 

Дмитро Миколайович Фурдик який загинув 17 січня 2015 року.

(11.01.1979–17.01.2015)

   Дмитро Миколайович Фурдик  — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Один із «кіборгів». Дмитро Фурдик народився 11 січня 1979 року у м. Петропавлівськ-Камчатський). Дитинство провів у Вільнянську, куди сім’я Дмитра переїхала, коли йому було 2 роки. У місті Вільнянську Дмитро закінчив ЗОШ № 2, а оскільки його улюбленим предметом була фізкультура, вступив до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури та спорту, який закінчив у 2002 році з відзнакою. Екс-гравець клубу «Дніпровські Ракети» (американський футбол). Останні 20 років мешкав в Дніпропетровську. Займався ресторанним бізнесом, був арт-директором одного із міських закладів, організовував масові заходи.

   У жовтні 2014 року Дмитро записався у добровольчий батальйон. Згодом перейшов служити гранатометником до 6-ї роти 93-ї механізованої бригади, яка захищала аеропорт Донецька.

   17 січня 2015 року Дмитро Фурдик загинув у бою в районі аеропорту Донецька. Під час обстрілу разом із своїм командиром виносив поранених у безпечне місце. Загинув від кулі снайпера, який спостерігав за бійцями.

   Поховали бійця з усіма почестями на кладовищі с. Павлівське колишнього Вільнянського району Запорізької області 21 січня 2015 року, де мешкають його мати і брат.

    Дмитро Миколайович Фурдик указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

8 травня 2015 року на базі Вільнянської ЗОШ I–III ступенів № 2 Вільнянської міської ради відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки на честь загиблого. А 27 листопада 2017 року захисник Дмитро Фурдик нагороджений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня (посмертно). 

"АД 242 Історія мужності, братерства та самопожертви"                                                    

                                                                                                                                               

  

Масштабний книжковий проект про оборону Донецького аеропорту спільно з Радіо Свобода! Журналісти зібрали унікальний матеріал: понад 100 інтерв'ю, десятки ексклюзивних фото з місця подій. Також до книги увійшли розповіді й фото кореспондента "The Los Angeles Times" Сергія Лойка.

Книга про 242 дні боїв в аеропорту Донецька, або в "Аду", як його назвали оборонці летовища, - це свідчення кіборгів, розповіді волонтерів та журналістів, коментарі військових експертів та аналітиків з України, Росії, США та Канади, а також представників Генерального штабу Збройних сил України і Головнокомандувача ЗСУ Віктора Муженка. Читайте про життя і смерть, про відчайдушність і страх, про любов і дружбу, про те, що і чому захищали в терміналах ДАП українські бійці.

 Гімн України

Держа́вний Гімн Украї́ни — один із державних символів України нарівні з прапором і гербом. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького, написана у 1862—1863 роках. 

1917 року «Ще не вмерла Україна» була проголошена гімном Української Народної Республіки, однак після поразки у національно-визвольних змаганнях її заборонили. Після створення СРСР неформальним гімном країни та республік спочатку був «Інтернаціонал», а після Другої світової війни гімном Української РСР обрали пісню «Живи, Україно, прекрасна і сильна». Коли тоталітарний радянський режим ослаб, вперше після тривалої заборони «Ще не вмерла Україна» публічно прозвучала на фестивалі «Червона рута» 1989 року.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла Україна» заспівали просто в залі Верховної Ради. Офіційна музична редакція гімну ухвалена 15 січня 1992 року, а текст затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. День Державного Гімну України відзначається щорічно 10 березня.

Композитор: Михайло Михайлович Вербицький

Автор тексту: Павло Платонович Чубинський

Тональність: Соль мажор

Мелодія: Михайло Вербицький, 1863

Слова: Павло Чубинський, 1862

Затверджений: 15 січня 1992 року (музика); 6 березня 2003 року (слова)

Українські письменники-ювіляри 2026 року

2026 рік також відзначає значні ювілеї, пов'язані з життям та творчістю видатних українських літераторів:

• Іван Франко (170 років від дня народження, 1856 р.).
• Михайло Грушевський (160 років від дня народження, 1866 р.).
• Сергій Єфремов (150 років від дня народження, 1876 р.).
• Іван Багряний (120 років від дня народження, 1906 р.).
• Іван Драч (90 років від дня народження, 1936 р.).   

Значні ювілеї української літератури у 2026 році:

• 120 років (1906): Вихід першого номера газети «Народна справа» Івана Луценка.
• 115 років (1911): Видання збірки «Малий Кобзар для дітей» Тараса Шевченка.
• 70 років (1956): Публікація «Зачарованої Десни» О. Довженка, роману «Мир» Ю. Яновського, «Мисливських усмішок» Остапа Вишні.
• 60 років (1966): Перша збірка В. Рутківського «Краплини сонця», оповідання Є. Гуцала «Пролетіли коні».
• 30 років (1996): Роман «Перверзія» Ю. Андруховича, повість «Суперагент 000» Л. Ворониної, роман «Камертон Дажбога» О. Бердника. 

Зарубіжні книги-ювіляри

• «Вінні-Пух» А. А. Мілна: Відзначається 100-річчя першої збірки оповідань про Вінні-Пуха, опублікованої у 1926 році. Очікуються різноманітні пам'ятні заходи, виставки та спеціальні видання.
• «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері: Святкує 80-річчя у 2026 році. Анонсовано вихід особливого ювілейного видання від Studio MinaLima.
• «Воно» Стівена Кінга: Відзначатиметься 40-річчя з моменту публікації роману у 1986 році.
• «Пригоди Піноккіо» Карло Коллоді: У 2026 році виповнюється 200 років від дня народження автора (1826 р.), який є класиком італійської літератури.

• «Егоїстичний ген» Річарда Докінза,
•  «Діти Дюни» Френка Герберта,
•  «Коріння» Алекса Хейлі, 
• «Спляче вбивство» Агати Крісті: Ці книги відзначають 50-річчя з року публікації (1976 р.). 

 Книги ювіляри 2026 року

У 2026 році книжки-ювіляри відзначатимуть значні дати.

 125-річчя повісті Михайла Старицького «Останні орли» (1901) 

Історичний роман, що зображує повстання гайдамаків під час Коліївщини 1768 року на Правобережній Україні, показуючи боротьбу народу проти польського панування та соціальне й релігійне гноблення, поєднуючи історичні події з любовними пригодами героїв, близьких за духом до "Гайдамаків" Шевченка. Читати 

 75-річчя повісті Оксани Іваненко «Рідні діти» (1951)

Повість присвячена життю дітей та педагогів у дитячому будинку під час Другої світової війни та у важкі повоєнні роки. Твір розповідає про сиріт, які втратили батьків на фронті, та про вихователів, які своєю любов'ю та турботою стали для них справжньою родиною. Читати

Це важливі дати для української літератури, що відзначатимуть ювілеї видань та творів класиків.