Всесвітній день усмішки

2 жовтня 2026 року відзначають Всесвітній день усмішки — неофіційне свято, яке щороку припадає на першу п’ятницю жовтня. Його започаткував американський художник Харві Болл, який у 1963 році створив той самий жовтий смайлик із усміхненим обличчям. Ідея свята проста: зробити добру справу, подарувати комусь усмішку та хоча б на один день нагадати про силу звичайної людської доброти.

Болл створив жовте кругле обличчя з двома очима та простою чорною усмішкою у 1963 році. До художника звернулася страхова компанія State Mutual Life Assurance Company. Після об’єднання з іншою компанією серед працівників виникли проблеми з настроєм і моральним духом. Керівництво хотіло придумати простий символ, який допоміг би створити доброзичливішу атмосферу. Боллу запропонували зробити невеликий малюнок для внутрішньої кампанії компанії.

П'ятницю для цього дня обрали невипадково. Вона сама по собі асоціюється з гарним настроєм, адже попереду вихідні. А початок жовтня для багатьох людей уже означає коротші дні, холоднішу погоду та завершення теплого сезону. Тож ідея свята полягає в тому, щоб додати трохи позитиву саме в цей період.

 День захисників і захисниць України

1 жовтня в Україні відзначають День захисників і захисниць — державне свято, присвячене військовослужбовцям та всім, хто стоїть на захисті держави. Саме на цю дату свято перенесли у 2023 році після календарної реформи. Відтоді 1 жовтня також відзначають Покрову Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва.

За роки незалежності дата й назва дня, присвяченого захисникам України, змінювалися кілька разів. Спочатку в державному календарі залишалася дата 23 лютого, пізніше свято перенесли на 14 жовтня, а з 2023 року його відзначають 1 жовтня.

Щодня о 9 годині з гучномовців лунає оголошення про загальнонаціональну хвилину мовчання. Найпростіший спосіб віддати шану полеглим захисникам та захисницям України – схилити голову під час хвилини памʼяті та скорботи. Це не формальність і не звичка. У цей момент приходить усвідомлення, що свобода тримається на плечах тих, хто заплатив і продовжує платити найвищу ціну.

Шостий рік поспіль, коли вдячність переплітається з відповідальністю, а памʼять про загиблих - із думкою про майбутнє. Бо попереду ще один шлях: шлях повернення мільйонів ветеранів і ветеранок у цивільне життя, де вони мають відчути довіру, підтримку і гідне ставлення.

До Дня захисників та захиснмць України рекомендуємо прочитати такі книжки.У цих книжках - реальний досвід війни та переживань, які вона приносить: складний окопний побут, страх і надія, відвага і втрата. Ці історії варто читати, щоб пам'ятати. 

«Битись не можна відступити», Павло Белянський

Автобіографічна і чесна проза про людей, які не планували ставати військовими, але на початку великого вторгнення російських військ в Україну вони взяли до рук зброю, щоб захистити свою країну. Разом із героями ви пройдете шлях від формування підрозділу до боїв із ворогом, визволення сіл та їхніх мешканців, відчуття розчарування і втрат.

Цьогоріч книжка здобула Національну премію України імені Тараса Шевченка в номінації «Проза».

Павло Белянський у 2022 році долучився спочатку до ТрО, а пізніше — до батальйону спеціального призначення ЗСУ.

«Позивний «Бандерас», Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов 

Мужні чоловіки, які виконують справжній військовий обов’язок, підлі та підступні сепаратисти, калібровані вороги в образі полковника російського ГРУ, шпигунські пристрасті, кмітливі контррозвідники, м’який і беззахисний «мирняк», ностальгія за втраченим шматочком маленької батьківщини, кохання, зрада, смерті й нові життя. Все сплелось у супербойовику, заснованому на реальних подіях. Динамічний сюжет, захоплюючий — кінематографічний! — стиль оповіді, яскраві герої та оригінальні діалоги. Успіху книзі додала кінострічка, міжнародна прем’єра якої відбулась у Торонто кілька років тому. Якщо хтось хоче знати, як мають виглядати популярні бойовики про справжніх захисників вітчизни, то роман Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова — відмінний приклад.

День пам’яті трагедії Бабиного Яру

Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.

Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.

По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками. 

Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.

Ми побачили жорстокі масові вбивства рашистами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні, зґвалтування. Навіть іноді мали місце намагання спалити тіла, щоб приховати вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців буде належно покарано.

Читати книги по темі

«Бабин Яр» — Анатолій Кузнєцов
Документальний роман-гомін очевидця. Автор жив у Києві під час нацистської окупації та на власні очі бачив початок трагедії. Це одне з найправдивіших і найвідоміших свідчень про масові розстріли.

«Мабуть Естер» — Катерина Петровська
Роман-пошук власного родоводу та пам'яті. Письменниця намагається відновити історію своєї прабабусі, яка загинула в Бабиному Яру, та осмислює масштаб катастрофи через долю однієї родини. 

«Бабин Яр. Голосами» — Маріанна Кіяновська
Поетична книга-рефлексія, написана від імені вбитих. За цей твір поетеса отримала Шевченківську премію. Книга допомагає відчути жах Голокосту на рівні особистого болю. 

Сьогодні наше місто Вільнянськ відзначає 186-ту річницю від дня свого заснування. 

До 1924 р. селище при станції Софіївка, до 1935 р. — селище Софіївка, до 1939 р. — селище Красноармійське, до 1966 р. — селище Червоноармійське, з 1966 р. — місто Вільнянськ. Місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Синельникове-1 — Запоріжжя-1. Розташоване у верхів'ях річки Вільнянки, за 25 км від м. Запоріжжя. Через місто пролягає автодорога Донецьк — Запоріжжя. Міській раді підпорядковане с. Смородине. Населення м. Вільнянська (станом на 01.01.2007) бл. 17,5 тис. чол. Площа — 1324 га.

З невеликого степового села Софіївка виріс сучасний Вільнянськ - місто з багатою історією, пам'ятками та традиціями, які формувалися поколініями його мешканцями.

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село в 1840 р. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю.Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївки, яке з'явилося при однойменній залізничні станції в 1873 р.

Але є відомості, що у середині ХІХ ст. Софіївка вже належала до Катеринославської губернії

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село в 1840 р. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю.Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївки, яке з'явилося при однойменній залізничні станції в 1873 р.

Але є відомості, що у середині ХІХ ст. Софіївка вже належала до Катеринославської губернії

Саме це селище при станції Софіївка в 1924—1935 рр. і вважалося районним центром. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 р., а близько 1810—1816 рр. і тепер, за словами Ю.Князькова, це західна частина села Новоселівки, за межею сучасного м. Вільнянська.

З невеликого степового села Софіївка виріс сучасний Вільнянськ - місто з багатою історією, пам'ятками та традиціями, які формувалися поколініями його мешканцями.

Історія Вільнянська читати...

День миру

21 вересня, українці разом з цивілізованим світом відзначають Міжнародний день миру та День миру в Україні. Останній встановлено відповідно до Указу Президента від 5 лютого 2002 року. 

Мета Дня – звернути увагу на необхідність завершення усіх війн та конфліктів, а також підкреслити важливість мирних переговорів, дипломатії та толерантності.

Міжнародний день миру є символом надії та співчуття для мільйонів людей у всьому світі, які прагнуть завершення збройних конфліктів та побудови світу без війн та страждань.  

Особливо це відчуття нині актуальне для нас – українців. Цей день – не лише символічна дата, але й важливе нагадування світу про те, що в нашій країні вже другий рік триває жорстока і кривава війна, яку почала росія. Ми пережили стільки випробувань і втрат, що справді можемо сказати, що як ніхто розуміємо цінність миру. 

 

День усиновлення

17 вересня в Україні відзначається День усиновлення, який співпадає з великим православним святом Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії.

Вперше в Україні воно відзначається з 2009 року. Указ Президента України Віктора Ющенка № 1088/2008, яким цей день був установлений, був підписаний 27 листопада 2008 року. В Указі наголошується суспільна значущість усиновлення (і удочеріння) у забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї.

С того часу День усиновлення відзначався щорічно 30 вересня. Згідно з Указом Президента України №455/2023 від 28 липня 2023 року, День усиновлення тепер відзначається 17 вересня. 

Усиновлення – це особливе батьківство, благородний і непростий шлях до щасливої родини. Все більше і більше українських сімей відкривають свої серця і двері домівок для дітей, які потребують допомоги, розуміння і підтримки з боку дорослих. Тому цей день став святом здійснення мрій, другим днем народження багатьох дітей та сімей.

Це свято для дітей, які отримали люблячих та дбайливих батьків. Це свято сімей, які взяли на себе відповідальність за долі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дякуємо всім усиновлювачам, опікунам, піклувальникам, батькам-вихователям! Прийміть доземний уклін та найщиріші слова поваги з нагоди Дня усиновлення. Ви відкрили дитині своє серце, розділили з нею свою любов і душевне тепло. Ви дали кожній дитині, яка зростає у вашій сім’ї, найважливіше — щастя мати родину.

Хай щедрість та милосердя Ваших душ, заради наших дітей, примножується з кожним днем, а Віра, Надія і Любов ніколи не покидає Ваші серця! 

Нехай у Ваших родинах панує злагода, оселі повняться достатком, а всі теплі слова і побажання, які ви почуєте у цей день, додають сил і душевного спокою, всім мирного неба, світлих надій, упевненості у завтрашньому дні та довгих мирних років життя у квітучій Україні!

 До дня пам'яті захисників України

В Україні День пам'яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, відзначається щороку 29 серпня.

 Цю дату обрано не випадково. Саме в цей день 2014 року під час Іловайської трагедії сталася одна з найкривавіших подій українсько-російської війни — розстріл «зеленого коридору», яким виходили українські військові.

Офіційним символом цього пам'ятного дня є соняшник, оскільки більшість українських воїнів загинули саме в соняшникових полях на Донбасі під час виходу з оточення.

За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, з 2014-го, станом на 1 грудня 2021 року загинули 4490 українських воїнів.
Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний повідомив, що з моменту повномасштабного нападу на серпень 2022 року.

Як вшановують пам'ять

Загальнонаціональна хвилина мовчання: Щороку 29 серпня о 9:00 ранку країна зупиняється на одну хвилину, щоб згадати полеглих Героїв. У багатьох містах зупиняється громадський транспорт і пішохідний рух.
 Проходять виставки, меморіальні заходи та акції на кшталт «Стіл пам'яті», присвячені вшануванню захисників і захисниць України. 

Після перемоги ми віднайдемо свої традиції пам’яті про загиблих воїнів. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо.

Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.