10 березня 1861 року помер Тарас Григорович Шевченко

Перебуваючи у жахливих умовах каторги-солдатчини Шевченко набув невиліковну хворобу серця і печінки як наслідок ревматизму, цинги, малярії. Також загострювали проблеми з його здоров'ям печаль, нестатки, відсутність сім'ї, туга за батьківщиною, повсякчасне нервове напруження і тривога у зв'язку з постійними переслідуваннями і загрозою нових репресій. До того ж клімат Петербурга, з його сильною вологістю, був несприятливий для людини з хворим серцем. У тісному приміщенні, де жив Шевченко в Академії мистецтв, не вистачало повітря, до того ж воно було отруєне кислотами, що вживалися при гравіруванні. Поет не залишав надії повернутися в Україну, він підганяв Варфоломія Шевченка прискорити купівлю садиби «над Дніпром».

З осені 1860 року самопочуття поета почало погіршуватися. 23 листопада, зустрівшись у Михайла Лазаревського з доктором Едуардом Барі, Шевченко особливо скаржився на біль у грудях. Доктор, вислухавши груди, радив Шевченкові поберегтися. Відтоді здоров'я його погіршувалося зо дня на день. Січень і лютий Шевченко просидів майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи деяких знайомих. До останніх днів Шевченко продовжував працювати.

Посмертна маска Шевченка

У ніч з 24 на 25 лютого у Шевченка стався винятково тяжкий приступ задишки, його мучив нестерпний біль у грудях; всю ніч він не міг лежати, не знаходячи собі місця. Вранці 25 лютого до Шевченка прийшов М. Лазаревський, який застав його в неймовірних стражданнях. Хвороба ускладнилася загальною водянкою та набряком легенів. Поет помер о п'ятій годині ранку, 26 лютого 1861 року, внаслідок паралічу серця.

Перед смертю поет записав олівцем на офорті автопортрета 1860 року свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого». Український літературознавець Павло Зайцев назвав цей твір «незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед обличчям фізичної смерті».

26 лютого, після панахиди, тіло померлого найближчі друзі його перенесли в академічну церкву. Того ж дня були надіслані телеграми про смерть поета в Україну — в Київ, Харків, Чернігів, Полтаву, Кременчук, Одесу, Херсон, Катеринослав та інші міста, куди можна було подати звістку телеграфом.

Поета в труні малювали художники М. Микешин, В. Верещагін, Л. Жемчужников, М. Дмитрієв та П. Ейснер. Скульптор П. Клодт зняв з небіжчика гіпсову маску. Похорон відбувся 28 лютого на Смоленському кладовищі в Петербурзі. На похорон поета прибуло безліч народу, студентства. Прийшли майже всі петербурзькі письменники, вчені, журналісти, художники.