День безпеки в Інтернеті

Безпека в інтернеті – це як власна гігієна: про неї треба дбати щодня..."

10 лютого 2026 року у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day). Цей день є чудовою нагодою нагадати, наскільки важливо зберігати в безпеці свої особисті дані у світі сучасних технологій.

🖥️Інтернет — дивовижний винахід людства, який, безсумнівно, змінив світ набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. Це нова реальність зі своїми плюсами та доволі небезпечними мінусами. Адже більшість людей досі не розуміють, що порушення базових правил цифрової безпеки може реально їм нашкодити.

👉До вашої уваги правила безпечної роботи в Інтернеті:

• Насамперед під час використання всесвітньої мережі, потрібно вміти зберігати свою особисту інформацію в таємниці. Ніколи не розголошуйте свою домашню адресу, номер телефону, номер школи, тощо.
• Не додавайте незнайомих людей у свої контакти.
• Користуйтеся надійними джерелами інформації.
• Ігноруйте листи з незрозумілим змістом. 
• Не завантажуйте файли із сумнівних сайтів: вони можуть містити шкідливі програми — віруси.
• Використовуйте надійні паролі. Для цього варто комбінувати букви, цифри та інші символи.
• Тримайте власні паролі в таємниці.
• Завжди поводьтеся у мережі так, як би ви хотіли, щоб поводилися з вами!

🖱️Кращий Інтернет починається із нас з вами – із малих але конкретних кроків, щоб зробити себе і світ навколо кращим і безпечнішим!

У цей день вкотре наголошуємо на безпеці у соціальних мережах. Адже саме відкритість в Інтернеті, дає нам те відчуття свободи, яке ми так цінуємо!

 Національна спілка кінематографістів України

 Союз кінематографістів України (зараз — Національна спілка кінематографістів України) було створено 6 лютого 1958 року постановою Ради міністрів УРСР як регіональне відділення Спілки кінематографістів СРСР. Перший установчий з'їзд відбувся у січні 1963 року, де було обрано правління з центром у Києві. 

Національна спілка кінематографістів України (НСКУ) — громадська організація, метою якої є сприяння розвитку українських екранних мистецтв як органічної складової національної та світової культури, участь у створенні концепцій розвитку та співпраці кіногалузі і телевідеопростору, захист творчо-професійних, авторських і соціальних прав членів Спілки.

Основні факти:

• Створення: 6 лютого 1958 р..
• Перший голова: Тимофій Левчук.
• Діяльність: Організація об'єднує кінематографістів для розвитку українського екранного мистецтва, захисту творчих та авторських прав.
• Видання: З 1961 року спільно з Держкіно УРСР видавали журнал «Новини кіноекрана».
• Історія:Була створена як Спілка кінематографістів України постановою Ради Міністрів УРСР 1957 року (спершу як Оргбюро), уконституйована на першому установчому з'їзді в січні 1963 року, на якому обрано правління спілки з осідком у Києві (голова Т. Левчук). Спілка кінематографістів України на 1971 рік мала філію в Одесі; об'єднувала 500 членів. До 1990 року була регіональним відділенням Союзу кінематографістів СРСР (1957—1990).

  7 жовтня 1997 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про професійних творчих працівників та творчі спілки». Після цього Національна спілка кінематографістів відповідно до цього закону змінила й свій Статут.

  У 2000 постановою Кабінету міністрів України надано статус Національної спілки.

• Сучасність: Наразі це Національна спілка кінематографістів України (НСКУ), яка налічує понад 1200 членів та базується у Будинку кіно в Києві. Спілка відіграла значну роль у розвитку українського кінематографа, працюючи за секціями: художньої, документальної та науково-популярної кінематографії, кінодраматургії та кінокритик.

 День пам'яті Героїв Крут

29 січня українці відзначають День пам'яті Героїв Крут. Цього дня прийнято віддавати данину стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як і сьогоднішні воїни ЗСУ, стали на захист української держави від зовнішнього агресора.

Бій під Крутами - як це було

Наприкінці грудня 1917-го більшовицька влада Радянської Росії розпочала відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Її дратувало проголошення Україною незалежності, тому Москвою було створено окремий "український червоний уряд" у Харкові, який оголосив війну незалежній частині держави.

Наступ більшовиків військове командування України очікувало з Полтавського напрямку і відправило туди свіжі та найбоєздатніші підрозділи. Однак атака почалася з іншого боку.

У грудні 1917-го станцію Бахмач на Чернігівщині - важливий залізничний вузол на кордоні УНР і Росії - охороняв загін Першої української військової школи ім. Б. Хмельницького. Б. Хмельницького. На початку 1918 року до них надійшло підкріплення з Києва - 1-ша сотня Куреня студентів Січових Стрільців. Це були студенти Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Т. Шевченка), гімназисти старших класів. Вони зайняли оборону біля станції Крути. Вона розташована між Ніжином і Бахмачем, за 130 км від Києва.

Уранці 29 січня 1918 року більшовики пішли в наступ. За різними даними їх було від 4 до 6-7 тисяч. З українського боку в бою під Крутами брали участь 300-600 бійців. Бій тривав кілька годин: було відбито кілька атак, бойові втрати більшовиків становили до 300 убитих, без урахування полонених і поранених.

105 років тому українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. У той час в Бересті тривали переговори між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки і став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії.

Міжнародне визнання української незалежності – це те, чим завдячуємо героям Крут. Затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, київські юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві, а головне – укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин.

 Мільйони втрачених життів

1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.

Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

Це ім'я вписане в історію людства червоними літерами вічної слави. Це ім'я польської дівчини, яка виділилася серед сотень, а може навіть і тисяч незвичайних людей. Подвиг Ірени Сендлер воістину став символом героїзму під час Другої світової війни.

                                                       Irena Sendler

У грудні 1942 була обрана керівницею дитячого відділу щойно створеної Ради Допомоги Жидам («Жеґоти»). Як працівник Варшавської громадської служби вона мала перепустку до ґетто, де начебто піклувалася санітарно-гіґієнічним станом. Справа втім, що німецька адміністрацію була занепокоєна, що хвороба може швидко розповсюдитися за межі ґетто. У ґетто Ірена носила Зірку Давида на знак солідарності із євреями а також щоб не вирізнятися серед ґеттівскої громади. Маючи вільний в'їзд до ґетто, вона із своїми співробітниками вивозила єврейских дітей, у тому числі немовлят, переважно сиріт.

Під виглядом сантехніка чи зварника Ірена Сендлер часто бувала у Варшавському гетто. Будучи членом підпільної організації, дівчина проникала туди зі шляхетною метою. У своїй великій сумці для інструментів вона виносила на свободу дітей із гетто. Немовлят доводилося присипляти, більш дорослих дітей Ірена ховала у вантажівці під брезентом. Залишилися відомості, що у кузові вантажівки, на якій приїжджала Ірена Сендлер, був собака. Щоб під час операції охорона не почула дитячого плачу або іншого підозрілого звуку, собаці наступали на лапу і він голосно гавкав.

Звичайно, Ірена Сендлер діяла не сама, здійснювати геройські вчинки їй допомагали товариші, такі ж незвичайні люди.

Данні про дітей Ірена нотувала і зберігала у склянці, яку закопувала на дворі. По закінченню війни їй вдалося встановити ідентичність багатьох дітей, але більшість їхніх батьків було страчено.

Разом, Ірена Сендлерова врятувала приблизно 2 500 дітей, у тому числі біля 800 — із Варшавського ґетто. Врятованих дітей вона розміщувала по сиротинцях, у польских сім'ях і в католицьких черниць.

Ірену Сендлер схопили за таємним доносом у 1943 році. Її безжально катували, зламали усі кінцівки, але не зламали її віру в життя. Після нанесення тяжких каліцтв був винесений вирок: «Розстріляти».. Нащастя «Жеґоті» вдалося її врятувати давши хабаря німецьким конвоїрам. Далі протягом війни Ірена Сендлерова продовжувала працювати у підпіллі та рятувати єврейских дітей.

Після війни зазнала також переслідувань з боку Міністерства громадської безпеки. Польщі через те, що співпрацювала із Польским урядом на вигнанні.

Настав довгоочікуваний мирний час, Ірена відшукала дивом уцілілий список дітей і допомогла врятованим хлопцям знайти батьків, якщо ті ще були живі. Деякі з дітей були відправлені до Ізраїлю та Палестини.

Своїх спадкоємців ця жінка, на жаль, не залишила на Землі. Її син загинув на 11-й день після народження.

Ще довгий час подвиг Ірени Сендлер не був визнаний владою, і лише у 1965 році вона отримала звання Праведника світу. Ще через 42 роки її ім'я було в списку Нобелівських лауреатів. Але премія замість жінки, яка врятувала 2500 дітей, дісталася віце-президенту США.

 У віці 98 років Ірена Сендлер померла. Про свій виключний вчинок вона скромно відзивалася: «Кожна дитина, що врятувалася з моєю допомогою, а також за допомогою чудових таємних посильних, яких вже немає в живих, — причина мого існування на землі, але не причина для слави». Все, чого ця незвичайна жінка просила від майбутніх поколінь — пам'ятати жахи минулого і ніколи більше не допустити повторення тієї трагедії.

    Німецькі нацисти страчували українські сім’ї за переховування євреїв, залишаючи сиротами дітей, які за збігом обставин були відсутніми вдома. Це було випробування на людськість, гуманність, яке українські праведники склали на найвищому рівні.

 Історія Другої світової німецько-комуністичної війни показала, що за євреями пішли з життя мільйони українців та інших слов’янських народів.

Книжкова виставка до теми

 День Соборності (день Злуки)

День Соборності України, який відзначається 22 січня, є державним святом, що символізує єдність українських земель та українського народу, присвяченим проголошенню Акту Злуки (об'єднання) Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину незалежну державу у 1919 році. Це свято підкреслює спадкоємність української державності та прагнення до єдиної, суверенної України, що залишається надзвичайно актуальним, особливо в умовах сучасної агресії та боротьби за територіальну цілісність. У 2026 році Україна відзначає 107-му річницю проголошення Акта Злуки. Сьогодні це свято набуло особливого значення як символ незламності та спільної боротьби українців за свою свободу та територіальну цілісність.

 "242 дні незламності"

День пам'яті захисників донецького аеропорту, які тримали оборону 242 дні. Вони стали символом мужності та незламності, за що сам ворог і назвав захисників «Кіборгами», які здатні витримати такі страшні тортури. 

Дмитро Миколайович Фурдик який загинув 17 січня 2015 року.

(11.01.1979–17.01.2015)

   Дмитро Миколайович Фурдик  — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Один із «кіборгів». Дмитро Фурдик народився 11 січня 1979 року у м. Петропавлівськ-Камчатський). Дитинство провів у Вільнянську, куди сім’я Дмитра переїхала, коли йому було 2 роки. У місті Вільнянську Дмитро закінчив ЗОШ № 2, а оскільки його улюбленим предметом була фізкультура, вступив до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури та спорту, який закінчив у 2002 році з відзнакою. Екс-гравець клубу «Дніпровські Ракети» (американський футбол). Останні 20 років мешкав в Дніпропетровську. Займався ресторанним бізнесом, був арт-директором одного із міських закладів, організовував масові заходи.

   У жовтні 2014 року Дмитро записався у добровольчий батальйон. Згодом перейшов служити гранатометником до 6-ї роти 93-ї механізованої бригади, яка захищала аеропорт Донецька.

   17 січня 2015 року Дмитро Фурдик загинув у бою в районі аеропорту Донецька. Під час обстрілу разом із своїм командиром виносив поранених у безпечне місце. Загинув від кулі снайпера, який спостерігав за бійцями.

   Поховали бійця з усіма почестями на кладовищі с. Павлівське колишнього Вільнянського району Запорізької області 21 січня 2015 року, де мешкають його мати і брат.

    Дмитро Миколайович Фурдик указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

8 травня 2015 року на базі Вільнянської ЗОШ I–III ступенів № 2 Вільнянської міської ради відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки на честь загиблого. А 27 листопада 2017 року захисник Дмитро Фурдик нагороджений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня (посмертно). 

"АД 242 Історія мужності, братерства та самопожертви"                                                    

                                                                                                                                               

  

Масштабний книжковий проект про оборону Донецького аеропорту спільно з Радіо Свобода! Журналісти зібрали унікальний матеріал: понад 100 інтерв'ю, десятки ексклюзивних фото з місця подій. Також до книги увійшли розповіді й фото кореспондента "The Los Angeles Times" Сергія Лойка.

Книга про 242 дні боїв в аеропорту Донецька, або в "Аду", як його назвали оборонці летовища, - це свідчення кіборгів, розповіді волонтерів та журналістів, коментарі військових експертів та аналітиків з України, Росії, США та Канади, а також представників Генерального штабу Збройних сил України і Головнокомандувача ЗСУ Віктора Муженка. Читайте про життя і смерть, про відчайдушність і страх, про любов і дружбу, про те, що і чому захищали в терміналах ДАП українські бійці.

 Гімн України

Держа́вний Гімн Украї́ни — один із державних символів України нарівні з прапором і гербом. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького, написана у 1862—1863 роках. 

1917 року «Ще не вмерла Україна» була проголошена гімном Української Народної Республіки, однак після поразки у національно-визвольних змаганнях її заборонили. Після створення СРСР неформальним гімном країни та республік спочатку був «Інтернаціонал», а після Другої світової війни гімном Української РСР обрали пісню «Живи, Україно, прекрасна і сильна». Коли тоталітарний радянський режим ослаб, вперше після тривалої заборони «Ще не вмерла Україна» публічно прозвучала на фестивалі «Червона рута» 1989 року.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла Україна» заспівали просто в залі Верховної Ради. Офіційна музична редакція гімну ухвалена 15 січня 1992 року, а текст затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. День Державного Гімну України відзначається щорічно 10 березня.

Композитор: Михайло Михайлович Вербицький

Автор тексту: Павло Платонович Чубинський

Тональність: Соль мажор

Мелодія: Михайло Вербицький, 1863

Слова: Павло Чубинський, 1862

Затверджений: 15 січня 1992 року (музика); 6 березня 2003 року (слова)